Експертна думка Президента УАВтормет Володимира Бублея в матеріалі НВ >>Загальні запаси металобрухту України станом на початок 2020 року оцінювалися в 350-360 млн тонн, з якого близько 75% припадає на основні фонди підприємств, близько 5% - на транспорт та інфраструктуру, близько 8% - на побутовий брухт і близько 12% - на інший «складний» металобрухт. При цьому, оновлення основних фондів відбувається вкрай повільно, що відбивається на якості брухту - зростає частка побутового і легкого брухту. У той же час спостерігаються значні кількості сировини, яке вимагає додаткових витрат на видобуток і переробку.
З огляду на середній термін експлуатація основних фондів, що становить близько 25-30 років, потенційно країна в змозі генерувати металобрухт в обсязі до 5,0-6,0 млн тонн щорічно. Подібні показники були продемонстровані на початку 2000 років - періоді щодо вільних ринкових відносин, коли ціна формувалася виключно на основі співвідношення «попиту та пропозиції». Звичайно, такий стан речей не могло зберігатися тривалий термін в умовах сформованого на той час олігархічного держави.
Історично так склалося, що тарифні і нетарифні обмеження зі змінним успіхом застосовуються в брухтозаготівельних галузі постійно. Регулювати ринок брухту вважали своїм обов'язком практично всі державні органи - починаючи від районного відділення міліції і закінчуючи вищими державними органами. Причина підвищеного інтересу до ринку металобрухту тривіальна - високі корупційні можливості.
Апогеєм державного регулювання, під приводом турботи про національну промисловості, стало введення експортного мита в розмірі 58,0 євро / т, а також негласні і сумнівні заборони на експортні поставки брухту на адресу Молдовського МОЗ, хоча щодо імпорту готової металопродукції з цього заводу особливих перешкод не було. На сьогоднішній день з'явилася ще одна надумана й незрозуміла перепона для експорту металобрухту - відсутність практичної можливості оформлення сертифікатів походження металобрухту EUR.1, необхідного при поставках в країни ЄС.
«Турбота» про національного виробника протягом останніх п'яти років привела до того, що обсяги заготівлі металобрухту скоротилися на 1,32 млн тонн (до 3,3 млн тонн в 2019 р очікуються на рівні 2,6 млн тонн в 2020). Ринок стрімко деградує, і це відбувається на тлі впровадження металургами модернізованих потужностей з виробництва сталі і прокату, суттєво знижують обсяг освіти оборотного металобрухту, і, отже, збільшення потреби в якісному привізній сировині в великих обсягах.
У найближчій перспективі (наступних трьох років) українські металурги і ливарники планують наростити споживання привізного металобрухту майже в два рази - з нинішніх 3,0 до 5,0 млн т на рік. Таким чином, можливий реальний дефіцит пропозиції металобрухту, як і конкурентна боротьба за нього серед споживачів. І тут хотілося б більш предметно зупинитися на двох аспектах брухтозаготівельних галузі, істотно впливають на вибір подальших сценаріїв розвитку ринку.
Якщо порівнювати ринок виробництва сталі ЄС і України, то технології застосовуються приблизно однакові - електродугові печі і конвертори. Однак істотно відрізняється структура ломозаготовки. Так, в ЄС на комунальний (побутовий) лом доводиться до 50% загального обсягу ломосбора і до 20% становить лом амортизаційний.
В Україні ж ситуація прямо протилежна. До 75% в загальному обсязі - амортизаційний брухт, т. Е. Той, який необхідно практично не збирати, а «добувати» з будівель, споруд, списаного обладнання. Все це вимагає великого обсягу інвестицій і щодо тривалих термінів їх повернення. А вкладати кошти в проекти подібного роду, особливо в умовах олігархічного ринку, можуть тільки ті компанії, які цей ринок ділять між собою. Але і у цих компаній бюджети обмежені і освоїти всі «ломосодержащіе» об'єкти вони не в змозі.
У цих умовах металурги намагаються застосовувати різні способи зниження закупівельних цін для постачальників (передоплата, хеджування цін на певний обсяг і т. П.). Однак всі ці заходи не призводять до позитивної динаміки ломозаготовки.
Окрема і досить болюча, особливо для металургів, тема - якість поставленого металобрухту.
Європейське законодавство досить жорстко регулює параметр якості засміченість нешкідливими домішками - не більше 2%. Перевищення, а особливо свідоме «покращення» якості, особливо пакетів, тягне за собою досить болючі наслідки, аж до кримінального переслідування. У наших реаліях до цього показника ставляться досить лояльно.
Другий ключовий параметр - товщина і лінійні розміри. І якщо в країнах ЄС поставки на адресу споживачів ведуться окремо за видами (товстостінну / тонкостінний; новий / старий; пакетований / подрібнений), то в наших умовах практично всі їде в змішаному вигляді, як правило тільки наведене до габаритних розмірів і акуратно укладене в транспортний засіб. Після вивантаження такий металобрухт має насипна вага не більше 0,6 мт / м3 і засміченість близько 3-3,5%. Металургам же, як в ЄС, так і в Україні, необхідні параметри насипної ваги в межах 1,0-1,1 мт / м3 і засміченість до 1%.
Проте, шляхи досягнення вищевказаних параметрів в ЄС і Україні намітилися діаметрально протилежні: якщо європейські металурги, оплачуючи конкурентну ринкову ціну, вимагають поставки якісного підготовленого металобрухту, розділеного за видами і джерелами утворення, то українські - за рахунок наявності фактично позамежної мита, намагаючись демпінгувати ціною, при цьому залучають металобрухт будь-якої якості (головне - кількість), а потім доводять його до необхідних параметрів шляхом організації додаткової переробки безпосередньо на території металургійних комбінатів, тим самим зводячи металобрухтового галузь до рівня просто збирачів сировини. Це робить непотрібним ні наявність дорогого брухтопереробного обладнання на майданчиках, ні кваліфікованого персоналу, ні інвестицій в підготовку шихти для споживачів.
Які ж можливі шляхи розвитку галузі, яка має такий потенціал?
Перший - європейський:
- побудова відкритої ринкової моделі функціонування з обмеженим державним регулюванням
- зниження ставки експортного мита до економічно виправданого рівня в 10-15 євро / т
- стимулювання поставок якісно підготовленого металобрухту, розділеного за видами і джерелами утворення
- підтримання рівня закупівельних цін на рівні, стимулюючому інвестиції як в джерела освіти металобрухту, так і брухтопереробне обладнання
При розвитку ситуації за європейським сценарієм український ринок металобрухту буде динамічно розвиватися. Ринкове ціноутворення, здорова конкуренція і чіткі «правила гри» дозволять вийти на абсолютно новий рівень заготівлі та переробки металобрухту.
При такому векторі розвитку слід очікувати збільшення заготівлі металобрухту - за нашими оцінками загальна брухтозаготівлі може вирости до 5,0-6,0 млн. Тонн / рік. Відповідно, підвищиться якість заготовленої і пропонованого на ринку сировини - стане рентабельно розробляти металлоемкие об'єкти, що містять великоваговий брухт, переробляти металобрухт до стану шихтового матеріалу, який можна завантажувати в плавильний агрегат і т. Д.
Ринок стане привабливим для інвестицій. А це дозволить впроваджувати нові технології переробки металобрухту, закуповувати брухтопереробне обладнання, створювати нові робочі місця, платити податки. При збільшенні обсягів ломозаготовки можливе розширення металургійного і ливарного виробництва, будівництво нових міні-заводів і т. П.
Другий - Олігопольна:
- збереження заборонних тарифних і нетарифних обмежень експорту
- непрозоре ціноутворення
- відсутність якісних параметрів сировини, що поставляється
- спроби поділити ринок між обмеженою кількістю споживачів як за регіональною ознакою, так і за ознакою поділу постачальників на «своїх» і «чужих»
- зміщення акценту в доведенні до необхідних якісних параметрів безпосередньо на металургійних комбінатах
Песимістичний варіант розвитку подій - «Олігопольна», позбавляє перспектив господарську діяльність, пов'язану із заготівлею і переробкою металобрухту в Україні. В таких умовах заготівля металобрухту буде падати. Якісні характеристики сировини стануть другорядним фактором. Тоді дійсно з'явиться дефіцит металобрухту - якісного і за адекватною ціною.
Імпорт нам точно не допоможе, так як його організація пов'язана з величезними додатковими витратами (різниця в ширині колії, віддаленість більшості виробників сталі від великих морських портів, неадекватність тарифів на перевалку вантажів і т. П.)
І якщо в першому випадку ми бачимо в перспективі профіцитний структурований цивілізований ринок, то, при збереженні існуючих і тенденцій, що намітилися на ринку України проблеми галузі будуть тільки посилюватися, а дефіцит металобрухту (при наявності величезного потенціалу) буде тільки збільшуватися.
Порівняння цін. Поточний рівень закупівельних цін в Україні - $ 190-195 за тонну, з доставкою на завод. Для порівняння в Польщі закупівельна ціна підприємств становить $ 240-245 за тонну, CFR, в Угорщині - $ 245-250 за тонну, CFR. На експорт європейський лом пропонується по $ 260-265 за тонну, FОВ Роттердам.
Як висновок хотілося б відзначити наступне. Заготівля і переробка металобрухту - повноцінна галузь української промисловості, яка забезпечує металургів важливою сировиною. Як і інші галузі національної промисловості, наша індустрія потребує розвитку, модернізації і інвестиціях. Особливо важлива для нашої галузі підтримка і розуміння проблем з боку державних органів влади, яких, на жаль ми поки не бачимо.
Матеріал НВ >>
