Заборона на експорт металобрухту знищить стимули для збільшення брухтозаготівлі в Україні

Металургійне лобі продовжує руйнувати брухтозаготівельну галузь. Продовження експортного мита у €58 за тонну ще на 5 років виявилося недостатньо, тепер вони пропонують повністю заборонити експорт металобрухту.

Свою аргументовану позицію з цього питання висловив голова наглядової ради Групи компаній «УКРМЕТ» Костянтин Басс.

Якщо детально розібратися з аргументами необхідності повної заборони експорту брухту, то їх неспроможність очевидна:

1. Багаторазове зростання експорту брухту.

У червні експорт брухту склав 84,7 тис. тонн, що на 43% перевищує показник за травень, який був рекордним за останні 2 роки. Всього за 6 місяців поточного року експорт зріс майже в 14 разів – до 231 тис. тонн. Сумарний обсяг експорту за півроку не перевищив 12% від загальної брухтозаготівлі.

Різке зростання експорту пов'язане з дуже високою різницею між котируваннями металобрухту в світі і внутрішніми цінами, навіть з урахуванням високої експортного мита. Експорт металобрухту є дієвим стимулом для розвитку ринку, дозволяє компаніям заробити для свого ж розвитку на тлі внутрішніх закупівельних цін, які не дозволяють цього зробити. Більш того, саме завдяки експорту з'явився стимул для збільшення брухтозаготівлі в країні.

Також необхідно відзначити, що від сплати експортного мита на брухт до держбюджету було перераховано понад 400 млн грн. (!)

2. Дефіцит металобрухту.

Ніякого дефіциту, про який говорять металурги, на ринку немає. Навіть якби на ринку було більше брухту, то металурги не змогли б його використовувати для збільшення виробництва і експорту. У лютому і наступні місяці покупці закривали ворота своїх заводів від постачальників сировини, квотували поставки, паралельно знижували ціни і не дотримувалися домовленостей по оплаті, збільшуючи тим самим заборгованість перед продавцями. Склади метзаводів і зараз забиті запасами брухту, який вони не встигають переробляти в виробництві.

Після зростання внутрішніх цін в I півріччі показники ринку брухту показали вражаюче зростання:

• брухтозаготівля – на 42,2%, до 1,98 млн тонн;

• поставки металобрухту – на 26,3%, до 1,65 млн тонн.

Червневі показники брухтозаготівлі (402,3 тис. тонн) і поставок брухту металургійним підприємствам (298,4 тис. тонн) виявилися найвищими за 6 місяців поточного року. Фактично зараз все те, що не споживають внутрішні покупці, йде на експорт.

 3. Необхідність брухту для декарбонізації.

Теза про сировину для декарбонізації не витримує ніякої критики. В Україні тільки 5% електросталеплавильних потужностей, все решта – конвертерне і мартенівське виробництва. Всі заявлені проекти декарбонізації будуть реалізовані підприємствами металургії не раніше 2023-2025 рр. Тому, необхідності вводити заборону на експорт брухту прямо зараз немає.

 4. Високі ціни на сировину.

За час рекордного зростання цін на сталь і залізну руду в 2020-2021 рр. українські підприємства металургії змогли в рази поліпшити свої фінансові показники.

Якщо говорити про окремі компанії, то ситуація відрізняється.

«Метінвест» в I кварталі нинішнього року збільшив виручку на 43% – до $3,6 млрд, EBITDA – в 3,9 рази, до $ 1,46 млрд. Чистий прибуток в 2020 р. зріс на 54%, до $526 млн. Показники зросли за рахунок експорту як залізної руди, так і сталі.

Інша ситуація у «Інтерпайпу», чиї електросталеплавильні потужності повністю залежать від брухту. Там в I кварталі нинішнього року прибуток знизився на 90% – до $12,8 млн, в 2020 році він впав в 4,2 рази – до $195,1 млн. «Інтерпайп» у вигляді дешевого брухту з внутрішнього ринку просто отримує «підтримку» для своїх показників – виручка компанії в 2020 році і в I кварталі поточного року впала приблизно на 20%.

Якщо говорити про галузь в цілому, то в I півріччі виручка від експорту сталі зросла на 57% – до $6,1 млрд. На цьому тлі виручка від експорту брухту незначна.

 5. Відсутність інвестицій в брухтозаготівлю.

До тих пір, поки внутрішні ціни будуть на $200 за тонну нижче світових, ніяка брухтозаготівля не буде зростати. В цьому випадку діє проста ринкова формула: чим вище закупівельні ціни, тим більше брухтозаготівля.

Дії металургів і ряду народних депутатів щодо заборони експорту брухту вплинуть, перш за все, на роботу таких державних компаній як «Укрзалізниця», «Нафтогаз», «Укргазвидобування», «Укроборонпром» та інших, які при продажі свого металобрухту недоотримують до $200 за тонну. Це все прямі збитки держпідприємств і безпосередньо держбюджету, які формуються за рахунок заниженої ціни продажу брухту приватним компаніям.

Якщо ми говоримо про практику заборони експорту брухту в інших країнах, то, наприклад, одночасно із обмеженням експорту брухту в Росії з 1 серпня будуть введені тимчасові мита на експорт металів, що спрямовано на вилучення надприбутки металургів. У нас такої практики по відношенню до металургів немає.

Тези, які використовують металурги – це навіть не маніпулювання фактами, а відверта дезінформація.

Існуюче експортне мито дозволяє металургам купувати сировину на $150-200 нижче цін європейських і турецьких виробників і, тим самим, отримувати надприбуток. Тоді як брухтовики і зазнають збитків через низькі закупівельні ціни.

Поточна цінова ситуація і ініціативи споживачів, що посилюються, не сприяють стимулюванню збільшення брухтозаготівлі. Ціна на брухт повинна покривати витрати на його збір, переробку і відвантаження на споживача, а також включати маржинальний дохід брухтозаготівельних компаній. Це дозволило б компаніям галузі заробляти і розвиватися.

Односторонній тиск металургів при відсутності будь-якої зворотного зв'язку з постачальниками призведе до падіння брухтозаготівлі, стагнації брухтозаготівельного бізнесу, посилення взаємної недовіри між продавцями брухту і його споживачами. В таких умовах ніхто нічого не виграє. Металурги знають, що імпортувати брухт дорого і неефективно, але якось стимулювати внутрішню брухтозаготівлю, критерієм чого виступає адекватна закупівельна ціна, вони не хочуть. Заборона на експорт брухту взагалі знищить будь-які стимули для збільшення брухтозаготівлі.

Зі свого боку, ми очікуємо об'єктивної оцінки ситуації з боку законодавчих і виконавчих органів влади. Сподіваємося, що все-таки прагматизм і захист державних інтересів будуть переважати при вирішенні питання.